Галина Ратушняк: “Національну ідею потрібно не тільки поширювати. Насамперед її треба втілювати у життя”

Одна із “найстаріших” на теренах нашого краю Тернопільська міська організація Конгресу Українських Націоналістів обрала собі нового керівника.

Галина Ратушняк поки що не може похвалитися ні великим досвідом партійної роботи, ні особливими здобутками в організаторському плані. Тому й видається, що, проголосувавши за неї, переважна більшість делегатів звітно-виборної конференції цілком виправдано надали перевагу ентузіазму молодих перед поміркованістю старших, вирішили влити у внутріпартійну діяльність “нову кров” – щоб ритмічно запрацював весь організм, аби чимшвидше позбувся він усіляких “вікових” недуг та здоровим повернувся у вир суспільно-політичного життя.

Сьогодні лідер тернопільських міських кунівців Галина Ратушняк – гостя “Свободи”, і ми пропонуємо увазі читачів її погляди, її бачення та її прагнення втілити у життя національну ідею – основу для побудови Української національної держави.

- Пані Галино, сучасна молодь в основному тяжіє до ліберальних ідеологій, носіями яких є впливові на сьогодні політичні структури. То чому ж ви обрали Конгрес українських націоналістів?

- Я виросла в свідомій українській родині, де завжди панував дух Коновальця, Бандери, Шухевича. Моїм вихованням займався дідусь Григорій, який був членом ОУН та вояком УПА і відбув каторгу в Норильських таборах. Якщо інші діти засинали під колискову матері, то я - завжди під повстанську пісню, яку наспівував над моєю колискою дідусь. Націоналізм у мене, мабуть, в крові. Згадують батьки, як я трирічною дівчинкою їхала з ними до Львова і співала на весь вагон “Ой у лузі червона калина”. Ще тоді хтось із пасажирів сказав: “Така мала, а вже бандерівка”. Дідуся в селі теж називали бандерівцем. Ми з братом ще дітьми, навіть не зовсім розуміючи суть цього слова, гордилися цією назвою, тоді як інші - просто насміхались.

Навчаючись на історичному факультету ТНПУ імені В.Гнатюка, я була подивована й пригнічена позицією окремих викладачів щодо націоналістичного руху. Ось тоді в мені почав вирувати отой “дух одвічної стихії” і я вступила в Конгрес Українських Націоналістів, щоб більше дізнатись про український націоналістичний рух, загартуватись фізично і духовно під час вишколів, виробити принципову життєву позицію, щоб гордо нести прапор українського націоналізму через усе своє життя.

- Якщо не помиляюся, це було у грудні 2005 року. А що можете сказати нині? Чи зреалізувалися ваші мрії у КУН?

- Звісно, що так. Згадую день, коли вступала у партію. Стіл був застелений червоно-чорним прапором. Поклавши руку на Біблію, я склала Посвяту. Незвичайний трепіт панував у душі, відчувала присутність чогось неземного... Мене вразили люди, з якими познайомилась, які безкорисливо поширюють та втілюють у життя ідеї українського націоналізму в суспільстві, які будують Українську національну державу. Тому з перших днів активно взялась до роботи, а через кілька місяців мене призначили керівником молодіжної референтури Тернопільської обласної організації КУНу. Вдалося провести багато акцій, українських вечірок, вечорниць, вишколів не лише в місті, а й у районах нашої області. Основний доробок – згуртована молодь, яка є майбутньою елітою української нації.

- Після обрання головою міської організації перед вами постали нові виклики, більш складні завдання.

- Це розумію і сприймаю як належне. Та на моє глибоке переконання, ефективність партійної роботи буде вищою лише тоді, коли не тільки керівник, члени проводу, а й кожен наш партієць відчуватиме свою причетність до всього, що діється в Україні, області, у місті. Сьогодні мало просто поширювати національну ідею – її потрібно втілювати у життя. Українські націоналісти повинні давати адекватні відповіді не лише на національно-культурні питання, а й на проблеми економіки, соціальної сфери, міграції...

Дуже часто партійні діячі популярних (і популістських) політсил мислять надуманими категоріями всенародного ощасливлення, хоча їх цікавлять лише результати чергових чи дочасних виборів, цікавить влада.

Зовсім по-іншому ставиться до всього цього наносного і несправжнього КУН. Потреби держави, нації, народу – ось основний стрижень нашої діяльності. З огляду на це перед нашою організацією, нашою партією стоїть архіважливе завдання – формувати українське середовище, плекати українську молодь.

На судовому процесі над членами ОУН Ярослав Стецько сказав, що націоналісти мріють про Україну “як небо ввишки, як земля вширшки”. Ми ж не повинні лише мріяти, а усі працювати для такої України. Не треба питати, що Україна зробила для мене, а думати, що я зробив, а головне - що можу зробити для неї.

- І все ж хотілося б почути про більш конкретні плани розбудови міської організації, зміцнення її авторитету серед мешканців обласного центру.

- Передусім ставитиму питання про перереєстрацію членів нашої організації. Коли цей процес почнеться, можливо, дехто зрозуміє, що партія – не клуб за інтересами, у який будь-кому можна записатися. Також на порядку денному – розробка та затвердження поточних і перспективних планів діяльності.

Думаю, що якраз при вирішенні цього завдання нам стануть у пригоді і знання досвідчених членів проводу Михайла Баканчука та Володимира Гораля, і енергія їхніх молодих однопартійців Світлани Дольної, Тетяни Назаревич та Віталія Вовка.

Нинішнє керівництво міської організації, а, зрештою, і всі її члени розуміють, що КУН – історично сформована партія із визначальною для українців, особливо тут - у західних областях, ідеологією. Усвідомлення цього не дозволяє нам перебувати у затінку від політичного життя. Тому докладемо максимум зусиль, аби повернутися на дещо втрачені місцевими націоналістами позиції, відродити дух та авторитет організації тих часів, коли її очолював нині покійний Іван Гавдида.

З метою поширення патріотичних настроїв серед наших краян також плануємо налагодити тіснішу співпрацю з ідеологічно близькими нам НРУ, УНП, ВО “Свобода”, зробимо акцент на взаємодії із “Тризубом”, “Пластом”, МНК та громадськими організаціями, в які об’єдналися борці за волю України, репресовані, жертви політичних репресій, всі, кому не байдужа доля нації і доля країни.

Вірю, що вдасться наповнити конкретикою й наміри щодо соціальної захищеності краян, популяризації героїв визвольних змагань – яскравих представників історії народу.

Про всі задуми годі й розповісти. Але це не означає, що я, як керівник міської організації, не домагатимуся їх втілення у діяльність тернопільських кунівців. Адже переконана, що жодна країна світу, жодна нація не має перспективи без власної національної ідеї, яку я розумію як стратегічний орієнтир для розвитку та побудови національної держави.

- Дякую за інтерв’ю. Успіхів вам та всім патріотам на цьому нелегкому шляху до загальносуспільного визнання національної ідеї.