Мой сайт
Меню сайта
Главная » 2009 » Сентябрь » 3 » «З Росії - з любовю»? Лист до президента РФ, як відповідь на оскал "брата"
«З Росії - з любовю»? Лист до президента РФ, як відповідь на оскал "брата"
19:45

На жаль, не можу додати до свого звернення ні «шановний», ні «достойний». Бо важко поважати особу, що дозволяє собі образливі випади на керівника моєї держави. Якби Ви зверталися просто до приватної особи, то й лихо з ним — не вперше сваряться Іван Іванович та Іван Никифорович. Але якщо згадані персонажі стоять на чолі своїх держав і народів, то вже не все одно, хто кого перший обізвав «гусаком» і за що. Бо і мій Президент і я є часточками одної землі, одної нації, як і Ви, вочевидь, в своєму зверненні претендуєте на право висловлювати не лише особисту думку, але й думку якщо не цілого свого народу, то принаймні якоїсь його частини. Тому якщо висловлюють якісь звинувачення і претензії до очільника моєї держави, в якій я живу, то до деякої міри це стосується і мене. То ж, не претендуючи на заяви державного рівня, дозволю собі лише кілька заміток на полях Вашого звернення.

Чесно кажучи, якщо не знати, хто автор тих рядків, то складається враження, що належать вони якомусь пенсіонеру колишнього «союзного значения», принаймні «брежнєвсько-андропівського розливу», настільки просякнуті вони психологією і лексиконом отого «світлого минулого». Але з телекамер і газетних шпальт дивиться обличчя досить молодої людини. Щоправда, наш поет, побачивши його, здригнувся б: знову ті ж самі «візантійські очі! Як я знаю їх нещирий зір!» І тим же візантійством, традиційним, на жаль, для всієї історії «третього Риму», пронизане кожне слово Вашого послання. Не буду торкатися тут загальнодержавних проблем на кшалт вступу в НАТО, приїзду патріарха Тихона чи «з ким і проти кого» дружити у взаєминах з кавказькими сусідами. Але щодо нав’язливих уже «газових проблем», то чи не лукавите Ви, звинувачуючи Україну у тих гріхах? Чи не Ви оголосили взимку «газоват» половині Європи, змусивши її народи хапати дрижаків? Але й це — справи державців. А от щодо Севастополя, то і для мене особисто це — болюча точка. Я дуже люблю ще з юності це білокриле місто, з дитинства читала про подвиги легендарного розвідника Кішки та медсестри Даші Севастопольської (між іншим, українців за походженням!), в студентські роки працювала там на розкопках прекрасного Херсонесу. Тим-то і боляче, що давно вже перетворили його на «город русских моряков», які поводяться тут як захмелілі окупанти. Ви нашого Президента винуватите в тому, що нібито продає він зброю нелюбій Вам Грузії (а за що ж її і любити, як вона з петлі СНД уперто виривається!), але ж для Вас, напевне, нормально, коли з нашої території, з Севастопольського порту виходять Ваші кораблі обстрілювати грузинські міста, навіть не спитавши дозволу у нашого командування? То хто у кого в гостях, пане Мєдвєдєв? Я не знаю, чи доповіли Вам ваші приспішники про «малесенький інцидентик», коли жертвою Вашого невдахи — стрільця стала мешканка Севастополя, якій мало не життя коштували опіки і травми, їй нанесені. Але ж чи хтось із Ваших військових перед нею хоча б вибачився? А якщо завтра жертвою якогось недоука стане уже не одна жінка, а, скажімо, цілий будинок або квартал? І після цього Ви заявляєте, що ніякої загрози з Вашого боку «нет и быть не может». Та тут не те що в НАТО — до сомалійських піратів побіжиш проситися від перспективи бути своїми ж «братьями» обстріляними. До речі, нагадаю Вам, що за роки Радянської влади в «легендарном Севастополе» ніколи не викладалася українська мова. Це щодо Ваших закидів про «кривди», які начебто Вам чинять у цьому «городе русской славы», а точніше б сказати — безслав’я. Тому що всупереч відомій радянській пісні - історики знають, чим насправді закінчувалися обидві оборони Севастополя — і в Кримській війні, і в другій світовій, так що ніколи, на жаль, не був він «неприступный для врагов».

А як би хотілося поридати разом з Вами, пане Медвєдєв, над тяжкою долею «великого и могучего», який, за Вашими словами, витісняється в Україні з державного рівня! Якби ж то могли Ви скористатися досвідом свого середньовічного арабського «колеги» Гарун аль Рашіда, що, за переказами, любив переодягатися простолюдином та ходити «в народ» - послухати, що там про нього теревенять вірнопіддані. Так ото пройшлися б і Ви колись «втихаря» по вулицях не лише наших «русских городов», як охрестив один з Ваших попередників Донецьк і Харків, але й по столиці нашій. Та й послухали б — скільки разів за день пролунала там наша начебто «державна» українська. Он наш очільник зарубіжної діаспори Аскольд Лозинський аж п’ять разів нарахував за день, коли українську мову у Києві почув. Я вже не кажу про наші книжкові ринки, завалені вашим російським ширпотребом — детективами та «ужастиками» та всякими «шармами». І мовчу про кіношний ширпотреб на наших екранах, і про Ваших «засланих козачків» на наших телеканалах, де щотижня в прайм — таймах вихиляється перед телекамерами справжнісінький «парад ідіотів» у всяких «Юрмалах» (нашими глядачами давно перехрещену у «Дур мала»), «Кривих дзеркалах», КВНах, де масовано знущаються над «дурачками — хохлами» та «їхнєй мовай». Але страшно дивитись навіть не на це — на жаль, до цього вже так звикли, що й не помічаємо отих тупих шовіністичних «приколів», в яких, як сказав один з наших селян, «все вокруг члена». По — справжньому страшно стає, коли камери повертають на зал, і бачиш перед собою оті юрби, що аж заходяться з реготу від такого «юмора». Невже в них інтелект якраз на рівні отого самого органа, який в тих «видивах» всіляко обігрується? Чогось одразу підказує пам’ять кадри трофейної нацистської кінохроніки: якийсь придурок на естраді зображає чергового Ewig Jude (типу «Я не знаю, что это такое, но это или еврей, или шимпанзе»), а на трибунах аж заходиться іржанням юрба штурмовиків. Наслідки відомі.

А заглянувши в столицю — пройшлися б Ви навколо свого ж посольства. Подивилися, чи стовбичать там черги ображених «рускоязичних», яким так тяжко живеться в цій «жутко нехорошей» «Хохляндії», де їх так кривдять. При Вашому попереднику російська влада пропонувала таким «знедоленим» виїзд до Росії за державний кошт, житло, роботу — чого ж кілометрові черги на виїзд вирують перед німецьким, польским посольствами, і порожній майдан — перед Вашим? А що стосується витіснення Вашого «общедоступного», то воно вже давно пішло не лише в Україні. Два роки тому на IV Всесвітньому форумі українців виступала голова української діаспори в Грузії Ольга Метревелі, і, можна сказати, на всю планету (бо ж всепланетного масштабу такі Форуми набули), заявила, що сьогодні в Грузії престижно вивчати українську мову, бо й сам президент нею розмовляє, і з нашим дружить, а от не тільки учити, але й спілкуватися на «общепонятном» в країні стало мало не ганьбою після Тбіліського побоїща під орудою генерала Радіонова.

На втіху своїм ображеним єдиноплемінникам Ви обіцяєте, що будете будувати в Україні різні Російські культурні центри, створювати Російські культурні товариства. В добру годину. Наш народ ніколи не страждав на ксенофобію. Але, схоже, Ваше «стратегическое партнерство», принаймні, у духовній сфері, скидається для Вас на боксерський ринг чи татамі для карате (в якому, кажуть, не було рівних Вашому попереднику), і на якому одна культура гамселить іншу, заганяючи її під канати. Коли слухаєш сповіді мешканців української діаспори на Форумах чи навіть у приватних розмовах, то, схоже, що і Ви, взявши за взірець свого попередника і наставника, полюбляєте в сфері культурних взаємин традиційні ще з радянських часів «бої без правил». Інакше чим пояснити, що ніхто і ніколи з ваших російських правителів — і в роки радянської влади і зараз — не сказав, що хоч щось аналогічне Вашим культурним центрам зробить для тих мільйонів українців, що живуть віками на ваших теренах? Чомусь навіть німці, вислані до Казахстану, спромоглися за ці роки мати свою газету (сама колись в студентські роки її передплачувала - «Noues Leben», здається, називалася), свій театр — німецькомовний, свої школи. Ви можете назвати сьогодні щось аналогічне для українців? А в яких умовах вимушені працювати сьогодні наші українські товариства і земляцтва ? А для чого служить сьогодні Ваш начебто Український культурний центр у Москві? Чи багато з наших справді українських артистів, а не просто «почетных граждан Украины» на кшалт Кобзона чи Кіркорова представляє на її сценах українське мистецтво? Зате вихилюється перед повним регочучим залом «любимица публики» Клара Новикова в ролі своєї шизанутої «тьоті Соні», а наші українці у неї в кращому разі на «підтанцовках» та «подпевках», включаючи нашу славетну Ніну Матвієнко. А можете Ви назвати ще якісь культурні центри українців у інших містах? Сказати, чи діють для українців школи, чи хоч одна газета чи театр десь на теренах «одной шестой земли с названьем кратким Русь»? І після того Ви ще кості нашого Миколи Гоголя ворушите, нагадуючи, що «нет на земле уз святее товарищества»? В чому ж воно — Ваше оце «товарищество» себе виявляє? І чого оце наші дурні класики позаминулого століття ще своїх сучасників попереджували: «З москалем знайся, а камінь за пазухою тримай», «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями» - от не було, видно, у них такого наставника, як Ви та Ваші присні, щоб пояснити тому дурному Шевченкові чи Котляревському, як їм належить оте «товарищество» описувати. То й писали люди, що бачили зі свого та народного досвіду «братского общения». Зараз пригадується, як ще за радянських часів довелося мені побувати в «першопрестольній» на якійсь виставці, присвяченій черговому ювілею «союза нерушимого». Була там серед експонатів розписна шкатулка з уральського Палеха. Так і називалася - «Навеки вместе» — до поточної річниці Переяславської «зради». Так на ній оце «братское воссоединение народов» досить промовисто було зображене: майже дві третини чорної лакованої поверхні на кришці займали ретельно, яскраво вималювані постаті «русских братьев» — усі на конях, з шаблюками при боках, списами, а в лівому куточку тулиться сиротливо купка «хохлов» - зрозуміло, піших, беззбройних, на передньому плані — жінка, що пригортає до себе дитину, козак у шароварах... дивляться всі ці «ощасливлені» чомусь вбік від «любящих братьев». Може, уже передчувають Руїну з усіма її віковими наслідками? І якщо це робив народний майстер з глухого села, спираючись на вікові традиції свого розпису - значить таке бачення нашого « товарищества» уже кілька віків як закарбувалося в глибинах російського менталітету. Ну а про отого «троянського коника» російського шовінізму, який підсунули українцям до гоголівського ювілею під виглядом екранізації «Тараса Бульби», я тут і розводитися не буду. Це, як кажуть одесити, «совершенно отдельная песня». А от щодо претензій Ваших з приводу «нашей общей истории». то чому Ви їх висловлюєте нашому Президентові? Хіба від нього особисто залежить, як і кому її писати? Як сказала колись наша геніальна поетеса Ліна Костенко - «ми пишемо історію кістьми». Народ, Бог і Час — ось справжні творці історії людини, роду, нації, а не Ваші придворні писаки, що можуть тільки трактувати події, що вже відбулися так, «как барин прикажет». Це що - ностальгія у Вас за тими часами, коли «великий вождь и учитель всех народов» знищив на корню всю російську історичну науку, звелівши всю її переписати відповідно до «Краткого курса ВКПб» і сам особисто вказував академікам і митцям, як їм трактувати ту чи іншу подію чи історичну постать? У себе в Росії, схоже, Ви до цього і прагнете, але то Ваша хатня справа. А от хто давав Вам право втручатися у такі вже внутрішні наші діла, як, кому і де ставити пам’ятники, навіть якщо ті особи, допускаю, Вам не вельми подобаються. Я не збираюся Вам тут зараз пояснювати, якою була «наша общая история». Бо для цього мені треба було б переписати отут всю «Історію України — Русі» Грушевського, літописи Самовидця, Грабянки, Величка, щоденники Павла Алепського та Гійома де Боплана, і ще цілий стос історичних документів. Слава Богу, що всі вони можуть стати сьогодні надбанням не лише науковців, але й будь-якого громадянина, якому небайдужа доля рідного народу. І як же Ви, пане Медвєдєв, відстали від життя там у своєму Кремлі, якщо не розумієте, що вже, як сказав колись Павло Тичина, «не той тепер Миргород, Хорол — річка не та». Що давно вже повертаються у народну пам’ять імена, події, герої, піднімаються спаплюжені замки й палаци. І я особисто горджуся тим, що і моє рідне місто Конотоп сьогодні у пам’яті українців асоціюється не лише з веселими витівками відьми Явдохи, але й іменем славного гетьмана Виговського, що «дозволив собі» побити російську армію, і що відроджуються в різних містах славні традиції козацтва, і я горджуся, що і мої предки піднімали колись козацьку шаблю, може, проти таких же «товарищей — братьев». Просто наш Президент, що вийшов з нашої слобожанської «глибинки», виявився більше готовим ніж Ви до викликів нового часу, до того, щоб зрозуміти потребу власного народу осмислити свою історію, своє минуле і будувати своє майбутнє, спираючись на наші, власні духовні цінності і здобутки, не озираючись на те, «что будет говорить княгиня Марья Алексевна». Особливо якщо та княгиня (чи князь) десь за хутором Михайлівським сидить і звідти нами «руководит», як нам жити, кого увіковічувати. Тим більше, що Ви і Ваші соплемінники не дуже питаються у нас, чи хоче народ України бачити на своїй землі пам’ятники своїм гнобителям — Петру, Катерині. А Ви ж в Одесі таки воздвигли монумента цій «імперській повії», яка нищила нашу державу. І слава Богу, що досі ні в кого кувалда не піднялася на ту «Катьку — шлюху». …Хоча, скажу чесно, я таки трохи шкодую за цим. Бо ж піднялася рука у Ваших «лепших братьев» - євроазійців - на наші святині. Всім нам ще пам’ятний той їх похід на Говерлу, коли осквернили вони символи і святині нашої держави. І чого ж ці «герої» після тих своїх «подвигів» так соромливо побігли ховатися під крильце «гостеприимной матушки — России», яка досі не збирається видавати їх нашому правосуддю, як це прийнято у цивілізованому світі, де за паплюження державних святинь таким «звитяжцям» світить досить серйозна кримінальна стаття? І чому ж зараз не відмежувалися Ви від їхнього захопленого виття на інтернетівських сайтах? Адже вони, закликаючи бити «оранжевую сволочь», Вас беруть на своє знамено. У нацистів було «з нами Бог», у них — «с нами наш президент». Чи то вже така велика честь для Вас — бути очільником отих всіх пронацистських формувань, що під Вашим «патронатом» пишно, як поганки після дощу, плодяться на теренах Вашої держави? Воістину — «скажи мені хто твій друг»... Залишається лише згадати вже цитованого мною поета Євгена Маланюка: «Безрадісний, тупий, убогий гіпорборейський примітив»...До того ж дуже він нагадує такий собі окрик пана — кріпосника на знахабнілого холопа, що забув своє місце у лакейському передпокої. Так Ваш же власний поет на те зауважив колись: « Спаси нас пуще всех печалей и барский гнев, и барская любовь!».

А що до присилки Вашого посла — то, повірте, на буде Україна проливати сльози за його відсутністю. Бо вже краще ніяких нам не треба, аніж отой Ваш Чорномирдін, що за всі роки своєї служби на спромігся навіть вивчити мову того народу, серед якого знаходився. Чи не є це плювком у цілі стовікові традиції світової дипломатії, де посол неодмінно мав знати мову тої держави, де йому належить «править посольстьво», і так є досьогодні у всьому світі? Та якось вже переживемо навіть ще одного Чорномирдіна. Недарма ж попереджав той же Маланюк вашу «матушку Расею» півстоліття тому:

Ще присилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських,
Та по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.

Тож, як кажуть на Вашому «масковском гаварочке» - «с тем и до свиданьячка».Остаюсь аж ніяк не «преданная Вам»

Варвара Доставай

Просмотров: 1176 | Добавил: cunte | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Календарь новостей
«  Сентябрь 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Поиск
Друзья сайта
«Твереза Україна» БЖД - Безпека життя діяльність ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ. ІСТОРІЯ НЕСКОРЕНИХ книга, що має бути в твоїй бібліотеці УНІЖ - більше ніж фестиваль Свій до свого по своє Український Формат Погода в Україні
Статистика
Copyright MyCorp © 2024Бесплатный хостинг uCoz