Тернопільська обласна організація КУН

Заява Тернопільської обласної організації Конгресу

Abstracter — Fri, 20 Aug 2010 13:48:29 GMT

"Провід Тернопільської обласної організації Конгресу Українських Націоналістів обурений зухвалим актом вандалізму, який здійснено в Тернополі, на бульварі Т.Шевченка, у ніч з 17 на 18 серпня: найманці антиукраїнських угрупувань розбили меморіальну дошку видатній українській громадській та політичній діячці, Президенту Антибільшовицького Блоку народів, голові Організації Українських Націоналістів, голові Конгресу Українських Націоналістів, народному депутатові України трьох скликань, Славі Стецько, уродженки Тернопілля. Цієї ж ночі пошкоджено і меморіальну дошку ще одному славному синові Тернопільщини – багатолітньому політв’язню сталінських таборів, командирові Третьої військової округи групи повстанських військ УПА-Захід полковнику Омелянові Польовому.

Провід вважає такі дії напередодні Дня незалежності України спеціально спланованими акціями проросійських сил, які помітно активізувалися з приходом нової влади. Те, що подібне нині відбувається в Тернополі – центрі національного відродження України, свідчить про безкарність антиукраїнських сил в державі, які усілякими способами зневажають Україну та її народ, паплюжать національні святині, пам’ять героїв-учасників національно-визвольних змагань.

Цей злочин обурив усіх тернополян-патріотів, які шанують пам’ять своїх славних земляків. Тому запевняємо, що Тернопільська обласна організація Конгресу Українських Націоналістів докладе всіх зусиль, щоб захистити історичну пам’ять, могили та меморіальні знаки борцям за волю України, всі дорогі українцям місця. Закликаємо громаду Тернополя та області рішуче протидіяти розгулу реваншистських антиукраїнських сил, гуртуватися в захисті національних інтересів. Від правоохоронних органів сподіваємося швидкого і повного розкриття цього цинічного злочину та справедливого покарання його виконавців та замовників.”

ВШАНУВАЛИ ПРОВІДНИКА НАЦІЇ

Abstracter — Fri, 09 Apr 2010 09:06:18 GMT

У перший день нового року у Палаці

культури„Березіль”тернополяни

урочисто відзначили101-урічницю

від дня народження Провідника ОУН

Степана Бандери. Захід організував

Провід Тернопільської обласної організації

Конгресу Українських Націоналістів при

підтримці Тернопільської міської ради.

З доповіддю про Степана Бандеру

як ідеолога українського націоналізму,

найвидатнішу постать національно-визвольної боротьби ХХ

століття виступив член Проводу ТОО КУН, начальник Головного

управління з питань внутрішньої політики, національностей,

релігії, преси та інформації облдержадміністрації Володимир

Ткач. Зацікавив учасників свята своїми думками про Провідника

нації та національно-визвольну боротьбу українського народу

голова Чортківської районної організації КУН, заступник голови

Чортківської районної ради Іван Віват.

Змістовно виступив міський голова Тернополя Роман

Заставний, який не тільки говорив про Степана Бандеру, а й

торкнувся проблем сьогодення: національного і духовного

відродження, виборів Президента України, міської господарки

тощо.

Про Степана Бандеру говорив і очільник Тернопільської

обласної організації "Тризуб” Євген Філь.

Лаконічним і точним в оцінці нинішньої політичної ситуації

був голова Проводу Тернопільської обласної організації Конгресу

Українських Націоналістів Іван Білах. Він, зокрема, наголосив:

"2009 рік, який ми щойно проминули, не був легким і безхмарним.

Попри економічну кризу, яка охопила весь світ, Україну, на жаль,

заполонила ще й інша криза – криза влади, криза моралі, криза

духовності. Крім того, сьогодні Москва оголосила повномасштабну

війну проти Києва: енергетичну, економічну, інформаційну,

дипломатичну, політичну. На порозі чергових президентських

виборів Кремль вдається до найжорсткіших методів, аби вивести

в другий тур двох однаково лояльних до Кремля кандидатів –

Тимошенко і Януковича. Для Мєдвєдєва і Путіна однаково, хто

з них переможе, лиш би не їх ворог №1 – Ющенко”. Керівник

тернопільських націоналістів висловив тверде переконання, що

в українців вистачить мудрості й розуму обрати Президентом

українця – Віктора Ющенка. Самі ж націоналісти нещодавно

продемонстрували гідний для наслідування вчинок – одинадцять

різних націоналістичних організацій України об’єдналися на

підтримку єдиного кандидата в Президенти В. Ющенка.

Не оминув теми виборів і депутат обласної ради Степан Барна,

який представляє групу "За Україну” у депутатській фракції

"Наша Україна”.

Свято прикрасили майстерні виступи професійних і

самодіяльних артистів та мистецьких колективів, зокрема хору

патріотичної пісні "Заграва” з Тернополя, хору Братства ОУН

–УПА зі Збаража, Народного артиста України Бориса Репки,

Василя Дунця, дитячих хореографічних колективів та ін.

У ЗБАРАЖІ ПОСТАНЕ ПАМ’ЯТНИК ЖЕРТВАМ СТАЛІНСЬКОГО РЕЖИМУ

Abstracter — Fri, 09 Apr 2010 08:53:24 GMT

З ініціативи депутатів Збаразької районної ради від Конгресу Українських Націоналістів Мирослава Равлика та Ігоря Ломаги в Збаражі будується пам’ятний знак жертвам тоталітарного режиму – тим, кого в 40-50-тих роках ХХ століття насильно депортували із батьківських земель.

Пам’ятник матиме вигляд хреста, у нижній частині якого крізь ґрати пробивається калина, в основі – півкуля з картою колишнього СССР, на якій позначено місця виселення жителів Збаражчини, Вишнівеччини, Дедеркальщини. З чотирьох боків написи, які не залишать нікого байдужим. Автор проекту – збаражчанин Ігор Ломага. Він народився в Кемеровській області, куди вислали його батьків, тому не на словах знає про трагедію, яка спіткала десятки тисяч його земляків. Як свідчать архівні документи, лише в 1947 році каральні загони НКВС-МГБ депортували на спецпоселення Сибіру і Казахстану 600 осіб зі Збаража та 1073 особи – з району та околиць, 120 з них не повернулися назад. З Тернопільщини в цей кривавий рік депортували 13508 осіб, а з усієї Західної України – 77791. А за 10 років – у 1944-1954 роках – у західних областях України репресовано 500 тисяч, заарештовано 194 тисячі, вбито більше 150 тисяч людей, довічно вислано за межі України 66 тисяч сімей, або 203662 особи.

Звернення національно-демократичних

Abstracter — Tue, 23 Feb 2010 13:20:44 GMT

Звернення національно-демократичних

сил Кременеччини до виборців

Шановні краяни, дорогі виборці!

Сучасність, політичні реалії напередодні виборів Президента України ставлять перед нами, нашою національною совістю нові виклики й завдання. Вкотре від чесної зваженої громадянської позиції залежить доля держави, духовність, свобода, добробут народу, його майбутнє, майбутнє наших дітей.
Будьмо пильними: проімперське шовіністичне лихо не дрімає. Пам'ятаючи про жертви минулих поколінь, ми, українці, свідомі зовнішньополітичної загрози з боку Росії. Проте глобальна економічна криза ,непрофесійна та популістська діяльність Уряду (один із болючих прикладів для кременчан - закриття цукрового заводу, як намагання знищити всю цукрову галузь - і не тільки її), вислужування переважної більшості парламентарів перед олігархічно-клановими групами, безсоромне розбазарювання державних коштів урядовцями за сприяння нардепів призвело до суттєвого погіршення матеріального та соціального становища мільйонів українських родин, посіяло тотальну зневіру, розчарування.
Вбачаючи в чинному Президентові України безкомпромісного захисника національних інтересів, Незалежності, уміння протистояти й не дати перетворити країну в новітню колонію, пропагандистський Кремль, антиукраїнські, комуністичні й прокомуністичні організації, а також солідарні з ними бютівці і регіонали розгорнули масову наклепницьку
й
кампанію проти нього - одностайні з російським президентом Медвєдєвим, що очільником Української держави може стати будь-хто, аби не Ющенко.
Натомість в Україні поширюється гасло:у відповідь на московське:
"Тільки не Ющенко" -   відповімо українським: "Тільки Ющенко!"
Закликаємо всіх виборців району, аби це гасло стало всюдисущим і на теренах нашого історичного нескореного краю, аби не померкли в душах ідеали Майдану, Помаранчевої революції.
Завдяки спільним зусиллям Україна обов'язково матиме ініційовану Президентом народну Конституцію. Це дасть нарешті можливість забезпечити реформи, ліквідувати розбалансованість та безвідповідальність влади, посилити захист прав і свобод громадян, розширити народовладдя. Віддаючи свій голос за кандидата на пост Глави держави, пам'ятаймо об'єктивну істину, що Ющенко вже став справді національним Президентом. Мужнім і вольовим є його внесок у збереження   історичної правди про український народ.
Беззаперечні й загальновизнані заслуги Ющенка щодо утвердження в Україні громадянських свобод. Його дії спрямовані на європейський вибір, добросусідські відносини між державами, розвиток економіки на ринкових засадах, на підвищення соціальних стандартів. Йому болить усе: наука, військо, правопорядок, єдина церква, культура, освіта, медицина, материнство, діти, доля ветерана і вояка   ОУН — УПА. За українство Віктора Ющенка отруювали, хотіли позбавити життя. На жаль, супостатство не змирилося й досьогодні. Задля власної можновладної вигоди краде й блазнює президентськими ідеями, національними символами, українським словом, піснею, заводить у блуд навіть порядних патріотично налаштованих людей, купує й продає, маніпулює свідомістю. Та як сказав Великий Кобзар:”Раз добром нагріте серце вік не прохолоне”.
Шановні краяни! Дослухаймося Президента - будьмо єдині! Будьмо сильні! Перемога за нами!
Слава Україні

У ЗЕЛЕНОМУ ОСВЯТИЛИ ПАМ’ЯТНИК НЕВІДОМИМ ПОВСТАНЦЯМ

cunte — Thu, 05 Nov 2009 14:36:15 GMT

У свято Покрови, в день 67-річниці створення Української Повстанської Армії, на цвинтарі в селі Зеленому Гусятинського району Тернопільської області постав пам’ятник знак п’ятьом невідомим повстанцям, які загинули поблизу села в нерівному бою з большевицькими карателями у березні 1946 року. Збудували його при фінансовій підтримці Проводу Тернопільської обласної організації Конгресу Українських націоналістів та спільних пожертв мешканців Зеленого та Саджівок Гусятинського району.

Відзначити цю подію, яка для селян перетворилася у справжнє свято, зібралися громади Зеленівської сільської ради та навколишніх сіл. Прибули на урочистості й голова Проводу ТОО КУН Іван Білах, депутат Тернопільської обласної ради нашоукраїнець Степан Барна, заступник голови Гусятинської райдержадміністрації Ярослав Шмакалюк, представники Конгресу Українських націоналістів із сусідніх районних організацій.

...Березневої ночі 1946 року, мокрої і холодної, зв’язкова привела хлопців-повстанців на хутір біля села Саджівки. Хлопці попросилися ночувати до однієї хати. Господар став на варту. Пройшла година, друга... Хтось, певно, видав, де ночують повстанці, бо енкаведисти посеред ночі підійшли до хутора, зав’язали бій. Полягло чимало карателів, але загинули й повстанці. Один – з Монастирихи, Василь Купецький, то його тіло вночі забрали рідні схоронити, п’ятеро полеглих його побратимів і досі залишилися невпізнаними. Чи були вони зблизька - з Гримайлівщини, чи здалека - з Волині? Невідомо. А, може, десь у Карпатах і досі не знають, що їх брат чи батько навіки ліг у святу тернопільську землю. Можливо, час ще привідкриє завісу над таємницею тієї березневої ночі, дізнаємося імена тих, хто впав тоді біля Саджівок...

Тієї ночі не спали навколишні села, здригалися від далеких пострілів, передчуваючи, що ляже цвіту найкращого чимало, що знову большевики зганятимуть людей, аби впізнавали серед понівечених тіл своїх синів, братів, батьків. Щоби потім тих, хто з розпачу видасть себе, переслідувати, арештовувати, вивозити, втілюючи нелюдську жадобу крові й знущань над кожним, хто насмілювався бути українцем. Та зранку затихло все і мало хто й дізнався, що серед ночі шестеро юнаків із Зеленого схоронили загиблих героїв на місцевому цвинтарі. Серед сміливців був і Роман Вецал, якому тоді було лишень 15.

- Мого батька - він був регентом - кагебісти заарештували прямо в церкві, тримали в Чорткові. Два брати – Богдан і Степан - на війні. Хотіли заарештувати матір і мене, але ми втекли. Я пішов у Саджівки, де зустрівся з одним чоловіком і попросився в партизани, бо однаково мені не було куди дітися. А тоді якраз, пригадую, був бій коло Саджівок, - ділиться спогадами Роман Вецал. Йому й запропонували організувати захоронення повстанців, які напередодні загинули в бою з карателями.

- Ми, шестеро хлопців, копаємо могилу – широку таку... Погода - мокра й холодна. А тут везуть нам шістьох - такі гарні, молоді... А коліна в них погнуті, бідних, стріляли, видно, з автоматів, та так і згинули, - каже пан Роман і на очах його виступають скупі чоловічі сльози. - Нам залишили п’ятеро. Нагріли ми води, попарили колінця їх, щоб розігнути, щоб у могилу вмістилися. Не могли класти їх на голу землю, то знайшли по цвинтарі якісь грубші патики на низ та якісь старі верети, вкрили, аби не сипати землю на обличчя та очі. Так і похоронили, зарівняли землю, що й сліду не залишилося.

А заразом заховали глибоко й таємницю цієї холодної березневої ночі. Що були ці молоді люди, котрі вночі вчинили по-християнськи, героями – вони й досі того не усвідомили. Такі невизнані, неназвані герої, хто збирав харчі, переночовував, переховував поранених, хоронив загиблих, в той час були, певно, в кожній родині у нашому краю.

Понад сорок літ лежали повстанці самотньо у землі, панахиду правив над ними тільки осінній дощ... Коли зазоріла на Україною воля, згадали зеленівчани про них, встановили на могилі березовий хрест, відправили панахиду. А 14 жовтня цього року встановили, як годиться, ще й гранітний пам’ятний знак. Старалися всією громадою, збирали гроші як могли. Найбільшу лепту внесли націоналісти, зокрема їх обласний провідник Іван Білах, які докладають чимало зусиль для відродження історичної пам’яті та гідного вшанування учасників національно-визвольних змагань на Тернопіллі.

А чого вартий учинок уродженця цих країв, а нині столичного жителя - Петра Дуди! Цей поважний чоловік написав звернення до депутатів Верховної Ради України та київського мера з проханням допомогти облаштувати пам’ятник у маленькому українському селі Зеленому і два дні стояв під парламентом, на київському стадіоні і Хрещатику

- Отак стою собі з плакатами і листами під Верховною Радою, - розповідає пан Петро, - йдуть депутати – і наші, й не наші - і ніхто не звертає на мене уваги, де там якість гроші дати! На стадіоні мало не набили, а за два дні такої моєї „праці” на Хрещатику одна жінка дала аж ...п’ять гривень! Черновецький же понадсилав листи до області та району, шуму наробив чимало, а користі з нього, як і з депутатів, ніякої! Але всупереч усьому, при сприянні добрих людей з гідністю і патріотизмом у серці, лишень за два місяці пам’ятник ми таки побудували.

Віднині повстанська могила не самотня – освячена, оспівана вічною пам’яттю, зі стежиною, що не заросте ніколи. Кожної Покрови, відзначаючи річницю Повстанської Армії, приходитимуть сюди зеленівчани, приводитимуть дітей своїх, аби ті вчилися на героїчному чині воїнів УПА любити свою землю і шанувати волю. Так відбулося й цьогоріч.

Розпочалися урочистості із Служби Божої та панахиди в місцевій церкві Перенесення мощей святого Миколая. Служили отці Андрій Карпець та Олег Скідньовський, настоятелі храмів у Зеленому та Саджівках, вони ж і освятили споруджений пам’ятник, виголосили промови. На переконання душпастирів, Українська Повстанська Армія є яскравим прикладом жертовності та служіння Україні, на якому слід виховувати нинішнє молоде покоління. Такої ж думки дотримуються й в місцевій школі (директор Ганна Лис), учні якої взяли активну участь в заході, підготували цікавий концерт та поповнили ряди дитячої патріотичної організації „Козачата”. Козачата у цей день ще й отримали подаруночки від сільського голови та книжки про Командира УПА Романа Шухевича від Івана Білаха.

У святі вшанування воїнів УПА в Зеленому взяв участь хор патріотичної пісні „Заграва”. Тернопільські артисти привезли селянам дуже цікавий творчий доробок – повстанські та авторські пісні, високохудожнє слово, тому й отримали гарячу підтримку вдячних глядачів.

Привітали зеленівчан і гостей сільський голова Степан Господарик, стараннями якого було організовано це святкування, станичний станиці „Лисоня” Братства ОУН –УПА Тернопільського краю Роман Ванчур, керівник Підволочиської районної організації ВЛУЖ, секретар РО КУН Ганна Фостаківська-Хведус.

Звичайно, у цей день не оминули й теми сучасної політичної ситуації в Україні, зокрема й майбутніх президентських виборів. Іван Білах, голова Тернопільської організації КУН, наголосив, що вибирати ми повинні того президента, який керується національними інтересами. Що таким главою держави ми бачимо нині чинного Президента Віктора Ющенка, підкреслив, виступаючи на зібранні, депутат Тернопільської облради Степан Барна. Така думка молодого політика викликала гарячу підтримку селян. Дії нашого Президента як національного лідера високо оцінив і Ярослав Шмакалюк, закликаючи громаду до обговорення нового проекту Конституції України.

Покрова, яка зранку накрила землю першим снігом, надвечір трохи розпогодила небо над краєм. Можливо, у цьому теж є якийсь добрий знак – як за холодною зимою йде весна, так і над маленьким селом, з такою весняною красивою назвою – Зелене - таки розпогодиться, і життя стане - заможнішим, влада – прихильнішою, майбутнє –впевненішим. Для всіх 939 зеленівчан.

Стефан Романів: «Медвєдєв має стати на коліна і попросити вибачення в усього цивілізованого світу»

cunte — Thu, 03 Sep 2009 15:52:37 GMT

Стефан Романів: «Медвєдєв має стати на коліна і попросити вибачення в усього цивілізованого світу»

«Кремлівська верхівка без упину продовжує інформаційну війну проти України, її народу та історії. Нещодавнє звернення Медвєдєва з приводу річниці початку Другої Світової війни є яскравим тому прикладом. Російський президент безсоромно збрехав, назвавши представників українського визвольного руху «нацистськими поплічниками», - наголосив в коментарі УІС Голова Організації Українських Націоналістів (р) Стефан Романів.

Голова ОУН(р) вважає, що російські «достойники» намагаються приховати той незаперечний факт, що саме укладання спільного пакту між сталінською Росією та гітлерівською Німеччиною стало причиною розв’язання Другої Світової війни. Гітлерівці і сталіністи проводили спільні паради, допомагали одне одному з озброєнням та розробляли спільні плани поділу Європи.

«Українські ж націоналісти ще за півроку до укладання Пакту Молотова-Ріббентропа зі зброєю в руках билися проти союзників Гітлера на теренах Карпатської України і продовжили цю боротьбу проти всіх окупантів України, яка тривала і після закінчення Другої Світової війни».

«Тому Медвєдєву як лідеру держави-правонаступниці СРСР треба не розкидатися заявами із заяложеними штампами радянської пропаганди, а стати на коліна і попросити вибачення в усього цивілізованого світу за звірства і колабораціонізм своїх попередників», - зазначив Голова ОУН(р).

Українська Інформаційна Служба

«З Росії - з любовю»? Лист до президента РФ, як відповідь на оскал "брата"

cunte — Thu, 03 Sep 2009 15:45:54 GMT

На жаль, не можу додати до свого звернення ні «шановний», ні «достойний». Бо важко поважати особу, що дозволяє собі образливі випади на керівника моєї держави. Якби Ви зверталися просто до приватної особи, то й лихо з ним — не вперше сваряться Іван Іванович та Іван Никифорович. Але якщо згадані персонажі стоять на чолі своїх держав і народів, то вже не все одно, хто кого перший обізвав «гусаком» і за що. Бо і мій Президент і я є часточками одної землі, одної нації, як і Ви, вочевидь, в своєму зверненні претендуєте на право висловлювати не лише особисту думку, але й думку якщо не цілого свого народу, то принаймні якоїсь його частини. Тому якщо висловлюють якісь звинувачення і претензії до очільника моєї держави, в якій я живу, то до деякої міри це стосується і мене. То ж, не претендуючи на заяви державного рівня, дозволю собі лише кілька заміток на полях Вашого звернення.

Чесно кажучи, якщо не знати, хто автор тих рядків, то складається враження, що належать вони якомусь пенсіонеру колишнього «союзного значения», принаймні «брежнєвсько-андропівського розливу», настільки просякнуті вони психологією і лексиконом отого «світлого минулого». Але з телекамер і газетних шпальт дивиться обличчя досить молодої людини. Щоправда, наш поет, побачивши його, здригнувся б: знову ті ж самі «візантійські очі! Як я знаю їх нещирий зір!» І тим же візантійством, традиційним, на жаль, для всієї історії «третього Риму», пронизане кожне слово Вашого послання. Не буду торкатися тут загальнодержавних проблем на кшалт вступу в НАТО, приїзду патріарха Тихона чи «з ким і проти кого» дружити у взаєминах з кавказькими сусідами. Але щодо нав’язливих уже «газових проблем», то чи не лукавите Ви, звинувачуючи Україну у тих гріхах? Чи не Ви оголосили взимку «газоват» половині Європи, змусивши її народи хапати дрижаків? Але й це — справи державців. А от щодо Севастополя, то і для мене особисто це — болюча точка. Я дуже люблю ще з юності це білокриле місто, з дитинства читала про подвиги легендарного розвідника Кішки та медсестри Даші Севастопольської (між іншим, українців за походженням!), в студентські роки працювала там на розкопках прекрасного Херсонесу. Тим-то і боляче, що давно вже перетворили його на «город русских моряков», які поводяться тут як захмелілі окупанти. Ви нашого Президента винуватите в тому, що нібито продає він зброю нелюбій Вам Грузії (а за що ж її і любити, як вона з петлі СНД уперто виривається!), але ж для Вас, напевне, нормально, коли з нашої території, з Севастопольського порту виходять Ваші кораблі обстрілювати грузинські міста, навіть не спитавши дозволу у нашого командування? То хто у кого в гостях, пане Мєдвєдєв? Я не знаю, чи доповіли Вам ваші приспішники про «малесенький інцидентик», коли жертвою Вашого невдахи — стрільця стала мешканка Севастополя, якій мало не життя коштували опіки і травми, їй нанесені. Але ж чи хтось із Ваших військових перед нею хоча б вибачився? А якщо завтра жертвою якогось недоука стане уже не одна жінка, а, скажімо, цілий будинок або квартал? І після цього Ви заявляєте, що ніякої загрози з Вашого боку «нет и быть не может». Та тут не те що в НАТО — до сомалійських піратів побіжиш проситися від перспективи бути своїми ж «братьями» обстріляними. До речі, нагадаю Вам, що за роки Радянської влади в «легендарном Севастополе» ніколи не викладалася українська мова. Це щодо Ваших закидів про «кривди», які начебто Вам чинять у цьому «городе русской славы», а точніше б сказати — безслав’я. Тому що всупереч відомій радянській пісні - історики знають, чим насправді закінчувалися обидві оборони Севастополя — і в Кримській війні, і в другій світовій, так що ніколи, на жаль, не був він «неприступный для врагов».

А як би хотілося поридати разом з Вами, пане Медвєдєв, над тяжкою долею «великого и могучего», який, за Вашими словами, витісняється в Україні з державного рівня! Якби ж то могли Ви скористатися досвідом свого середньовічного арабського «колеги» Гарун аль Рашіда, що, за переказами, любив переодягатися простолюдином та ходити «в народ» - послухати, що там про нього теревенять вірнопіддані. Так ото пройшлися б і Ви колись «втихаря» по вулицях не лише наших «русских городов», як охрестив один з Ваших попередників Донецьк і Харків, але й по столиці нашій. Та й послухали б — скільки разів за день пролунала там наша начебто «державна» українська. Он наш очільник зарубіжної діаспори Аскольд Лозинський аж п’ять разів нарахував за день, коли українську мову у Києві почув. Я вже не кажу про наші книжкові ринки, завалені вашим російським ширпотребом — детективами та «ужастиками» та всякими «шармами». І мовчу про кіношний ширпотреб на наших екранах, і про Ваших «засланих козачків» на наших телеканалах, де щотижня в прайм — таймах вихиляється перед телекамерами справжнісінький «парад ідіотів» у всяких «Юрмалах» (нашими глядачами давно перехрещену у «Дур мала»), «Кривих дзеркалах», КВНах, де масовано знущаються над «дурачками — хохлами» та «їхнєй мовай». Але страшно дивитись навіть не на це — на жаль, до цього вже так звикли, що й не помічаємо отих тупих шовіністичних «приколів», в яких, як сказав один з наших селян, «все вокруг члена». По — справжньому страшно стає, коли камери повертають на зал, і бачиш перед собою оті юрби, що аж заходяться з реготу від такого «юмора». Невже в них інтелект якраз на рівні отого самого органа, який в тих «видивах» всіляко обігрується? Чогось одразу підказує пам’ять кадри трофейної нацистської кінохроніки: якийсь придурок на естраді зображає чергового Ewig Jude (типу «Я не знаю, что это такое, но это или еврей, или шимпанзе»), а на трибунах аж заходиться іржанням юрба штурмовиків. Наслідки відомі.

А заглянувши в столицю — пройшлися б Ви навколо свого ж посольства. Подивилися, чи стовбичать там черги ображених «рускоязичних», яким так тяжко живеться в цій «жутко нехорошей» «Хохляндії», де їх так кривдять. При Вашому попереднику російська влада пропонувала таким «знедоленим» виїзд до Росії за державний кошт, житло, роботу — чого ж кілометрові черги на виїзд вирують перед німецьким, польским посольствами, і порожній майдан — перед Вашим? А що стосується витіснення Вашого «общедоступного», то воно вже давно пішло не лише в Україні. Два роки тому на IV Всесвітньому форумі українців виступала голова української діаспори в Грузії Ольга Метревелі, і, можна сказати, на всю планету (бо ж всепланетного масштабу такі Форуми набули), заявила, що сьогодні в Грузії престижно вивчати українську мову, бо й сам президент нею розмовляє, і з нашим дружить, а от не тільки учити, але й спілкуватися на «общепонятном» в країні стало мало не ганьбою після Тбіліського побоїща під орудою генерала Радіонова.

На втіху своїм ображеним єдиноплемінникам Ви обіцяєте, що будете будувати в Україні різні Російські культурні центри, створювати Російські культурні товариства. В добру годину. Наш народ ніколи не страждав на ксенофобію. Але, схоже, Ваше «стратегическое партнерство», принаймні, у духовній сфері, скидається для Вас на боксерський ринг чи татамі для карате (в якому, кажуть, не було рівних Вашому попереднику), і на якому одна культура гамселить іншу, заганяючи її під канати. Коли слухаєш сповіді мешканців української діаспори на Форумах чи навіть у приватних розмовах, то, схоже, що і Ви, взявши за взірець свого попередника і наставника, полюбляєте в сфері культурних взаємин традиційні ще з радянських часів «бої без правил». Інакше чим пояснити, що ніхто і ніколи з ваших російських правителів — і в роки радянської влади і зараз — не сказав, що хоч щось аналогічне Вашим культурним центрам зробить для тих мільйонів українців, що живуть віками на ваших теренах? Чомусь навіть німці, вислані до Казахстану, спромоглися за ці роки мати свою газету (сама колись в студентські роки її передплачувала - «Noues Leben», здається, називалася), свій театр — німецькомовний, свої школи. Ви можете назвати сьогодні щось аналогічне для українців? А в яких умовах вимушені працювати сьогодні наші українські товариства і земляцтва ? А для чого служить сьогодні Ваш начебто Український культурний центр у Москві? Чи багато з наших справді українських артистів, а не просто «почетных граждан Украины» на кшалт Кобзона чи Кіркорова представляє на її сценах українське мистецтво? Зате вихилюється перед повним регочучим залом «любимица публики» Клара Новикова в ролі своєї шизанутої «тьоті Соні», а наші українці у неї в кращому разі на «підтанцовках» та «подпевках», включаючи нашу славетну Ніну Матвієнко. А можете Ви назвати ще якісь культурні центри українців у інших містах? Сказати, чи діють для українців школи, чи хоч одна газета чи театр десь на теренах «одной шестой земли с названьем кратким Русь»? І після того Ви ще кості нашого Миколи Гоголя ворушите, нагадуючи, що «нет на земле уз святее товарищества»? В чому ж воно — Ваше оце «товарищество» себе виявляє? І чого оце наші дурні класики позаминулого століття ще своїх сучасників попереджували: «З москалем знайся, а камінь за пазухою тримай», «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями» - от не було, видно, у них такого наставника, як Ви та Ваші присні, щоб пояснити тому дурному Шевченкові чи Котляревському, як їм належить оте «товарищество» описувати. То й писали люди, що бачили зі свого та народного досвіду «братского общения». Зараз пригадується, як ще за радянських часів довелося мені побувати в «першопрестольній» на якійсь виставці, присвяченій черговому ювілею «союза нерушимого». Була там серед експонатів розписна шкатулка з уральського Палеха. Так і називалася - «Навеки вместе» — до поточної річниці Переяславської «зради». Так на ній оце «братское воссоединение народов» досить промовисто було зображене: майже дві третини чорної лакованої поверхні на кришці займали ретельно, яскраво вималювані постаті «русских братьев» — усі на конях, з шаблюками при боках, списами, а в лівому куточку тулиться сиротливо купка «хохлов» - зрозуміло, піших, беззбройних, на передньому плані — жінка, що пригортає до себе дитину, козак у шароварах... дивляться всі ці «ощасливлені» чомусь вбік від «любящих братьев». Може, уже передчувають Руїну з усіма її віковими наслідками? І якщо це робив народний майстер з глухого села, спираючись на вікові традиції свого розпису - значить таке бачення нашого « товарищества» уже кілька віків як закарбувалося в глибинах російського менталітету. Ну а про отого «троянського коника» російського шовінізму, який підсунули українцям до гоголівського ювілею під виглядом екранізації «Тараса Бульби», я тут і розводитися не буду. Це, як кажуть одесити, «совершенно отдельная песня». А от щодо претензій Ваших з приводу «нашей общей истории». то чому Ви їх висловлюєте нашому Президентові? Хіба від нього особисто залежить, як і кому її писати? Як сказала колись наша геніальна поетеса Ліна Костенко - «ми пишемо історію кістьми». Народ, Бог і Час — ось справжні творці історії людини, роду, нації, а не Ваші придворні писаки, що можуть тільки трактувати події, що вже відбулися так, «как барин прикажет». Це що - ностальгія у Вас за тими часами, коли «великий вождь и учитель всех народов» знищив на корню всю російську історичну науку, звелівши всю її переписати відповідно до «Краткого курса ВКПб» і сам особисто вказував академікам і митцям, як їм трактувати ту чи іншу подію чи історичну постать? У себе в Росії, схоже, Ви до цього і прагнете, але то Ваша хатня справа. А от хто давав Вам право втручатися у такі вже внутрішні наші діла, як, кому і де ставити пам’ятники, навіть якщо ті особи, допускаю, Вам не вельми подобаються. Я не збираюся Вам тут зараз пояснювати, якою була «наша общая история». Бо для цього мені треба було б переписати отут всю «Історію України — Русі» Грушевського, літописи Самовидця, Грабянки, Величка, щоденники Павла Алепського та Гійома де Боплана, і ще цілий стос історичних документів. Слава Богу, що всі вони можуть стати сьогодні надбанням не лише науковців, але й будь-якого громадянина, якому небайдужа доля рідного народу. І як же Ви, пане Медвєдєв, відстали від життя там у своєму Кремлі, якщо не розумієте, що вже, як сказав колись Павло Тичина, «не той тепер Миргород, Хорол — річка не та». Що давно вже повертаються у народну пам’ять імена, події, герої, піднімаються спаплюжені замки й палаци. І я особисто горджуся тим, що і моє рідне місто Конотоп сьогодні у пам’яті українців асоціюється не лише з веселими витівками відьми Явдохи, але й іменем славного гетьмана Виговського, що «дозволив собі» побити російську армію, і що відроджуються в різних містах славні традиції козацтва, і я горджуся, що і мої предки піднімали колись козацьку шаблю, може, проти таких же «товарищей — братьев». Просто наш Президент, що вийшов з нашої слобожанської «глибинки», виявився більше готовим ніж Ви до викликів нового часу, до того, щоб зрозуміти потребу власного народу осмислити свою історію, своє минуле і будувати своє майбутнє, спираючись на наші, власні духовні цінності і здобутки, не озираючись на те, «что будет говорить княгиня Марья Алексевна». Особливо якщо та княгиня (чи князь) десь за хутором Михайлівським сидить і звідти нами «руководит», як нам жити, кого увіковічувати. Тим більше, що Ви і Ваші соплемінники не дуже питаються у нас, чи хоче народ України бачити на своїй землі пам’ятники своїм гнобителям — Петру, Катерині. А Ви ж в Одесі таки воздвигли монумента цій «імперській повії», яка нищила нашу державу. І слава Богу, що досі ні в кого кувалда не піднялася на ту «Катьку — шлюху». …Хоча, скажу чесно, я таки трохи шкодую за цим. Бо ж піднялася рука у Ваших «лепших братьев» - євроазійців - на наші святині. Всім нам ще пам’ятний той їх похід на Говерлу, коли осквернили вони символи і святині нашої держави. І чого ж ці «герої» після тих своїх «подвигів» так соромливо побігли ховатися під крильце «гостеприимной матушки — России», яка досі не збирається видавати їх нашому правосуддю, як це прийнято у цивілізованому світі, де за паплюження державних святинь таким «звитяжцям» світить досить серйозна кримінальна стаття? І чому ж зараз не відмежувалися Ви від їхнього захопленого виття на інтернетівських сайтах? Адже вони, закликаючи бити «оранжевую сволочь», Вас беруть на своє знамено. У нацистів було «з нами Бог», у них — «с нами наш президент». Чи то вже така велика честь для Вас — бути очільником отих всіх пронацистських формувань, що під Вашим «патронатом» пишно, як поганки після дощу, плодяться на теренах Вашої держави? Воістину — «скажи мені хто твій друг»... Залишається лише згадати вже цитованого мною поета Євгена Маланюка: «Безрадісний, тупий, убогий гіпорборейський примітив»...До того ж дуже він нагадує такий собі окрик пана — кріпосника на знахабнілого холопа, що забув своє місце у лакейському передпокої. Так Ваш же власний поет на те зауважив колись: « Спаси нас пуще всех печалей и барский гнев, и барская любовь!».

А що до присилки Вашого посла — то, повірте, на буде Україна проливати сльози за його відсутністю. Бо вже краще ніяких нам не треба, аніж отой Ваш Чорномирдін, що за всі роки своєї служби на спромігся навіть вивчити мову того народу, серед якого знаходився. Чи не є це плювком у цілі стовікові традиції світової дипломатії, де посол неодмінно мав знати мову тої держави, де йому належить «править посольстьво», і так є досьогодні у всьому світі? Та якось вже переживемо навіть ще одного Чорномирдіна. Недарма ж попереджав той же Маланюк вашу «матушку Расею» півстоліття тому:

Ще присилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських,
Та по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.

Тож, як кажуть на Вашому «масковском гаварочке» - «с тем и до свиданьячка».Остаюсь аж ніяк не «преданная Вам»

Варвара Доставай

КІРІЛ: ПАТРІАРХ ЧИ РЕЗИДЕНТ?

cunte — Tue, 04 Aug 2009 04:01:27 GMT

Ще не встиг керівник РПЦ ступити на українську землю, як одразу ж проговорився. Звичайно, думати, що сталося це випадково, якось не випадає – занадто серйозний рівень місії, чи точніше, спецоперації.

Проаналізуємо висловлювання, котрі є значимими, а, може, й основними у процесі візиту Кіріла. Отже, уважно вдумуйтеся у видані ним перли.

1. Кіріл: Київ – лише «південний центр російського православ’я».

Абсолютно у стилі «малоросія-південні райони Росії». Такою формулою постійно користувалися окупанти царського покрою, а тепер виявляється, що навіть та, застаріла їх мотивація ще актуальна. Могли б і щось нове придумати… Але ж знають, що без Києва їм – ніяк, бо Київ – і справді центр, а вони – так собі, периферія; коли Київ уже був центром, вони залишалися у глухомані та дебрях. Залишається там і нинішня Москва, незважаючи на розбудову імперії чи прикриття формулою «Москва – Третій Рим». Бо глухомань та нездоланна і дебрі непрохідні – вони панують у їх, московській душі, котру й вони самі ніяк не можуть «умом понять». Використовуючи їх логіку, Кіріла та всіх прихильників «Києва як південного центру російського православ’я» треба вважати зрадниками їх же Батьківщини-Московії з усіма похідними звідси наслідками: репресіями, виселеннями, голодоморами, зачистками і т.п. Якщо відповідних заходів не буде вжито, то задум «Третього Риму» треба вважати таким, що був штучним, себе не виправдав, вже не актуальний. В імперських аналітиків є серйозна проблема: що придумати, аби і надалі тримати у своєму силовому полі власний народ?

Чому ж цьогорічний Собор РПЦ вирішила провести саме у Києві? Чим їх не влаштувала Троїцько-Сєргієва Лавра, де дотепер і відбувалися Собори? Може, аж тепер дізналися, що коїлося у стінах цієї Лави, де у ХІХ-ХХ століттях розважалася студентська «всепянейшая, всешутейшая иерархия», влаштовуючи на храмове свято, як пише Павло Штепа, «пиятицьку блюзнірську оргію з блюзнірським «богослуженням», з усім Петровим сороміцьким брудом»? Та ні, мабуть, знали. А вибір місця цьогорічного собору, очевидно, мав зовсім інше підгрунтя – політичне.

2. Кіріл: Автокефалія (незалежність) Української церкви придумана лише журналістами та політиками, отже, потрібна лише їм.

І знову суцільний плагіат. Певно, навчилися в поляків, котрі запевняли, що українців їм назло придумав австрійський граф Стадіон. Тепер винні політики та журналісти. Те, що автокефалія не потрібна Кірілу та його кремлівському начальству, ясно. Навіть думка про можливе (а воно все ж неминуче!) від’єднання Української Церкви від опіки («наружки») РПЦ-ФСБ мало не до сказу лякає імперіалістів. (Не дивуйтеся за подвійну термінологію – у даному випадку вона застосовується для якнайточнішої конкретизації, окреслення явищ і подій, що проводяться паралельними структурами – РПЦ та ФСБ).

3. Кіріл: Автокефалія в Україні існує, але вона «серйозно хвора, і її треба лікувати».

Певно, у його розумінні автокефалія хвора вже тому, що просто наважилась заіснувати, не спитавши на це дозволу в нього. Може, ознакою «хвороби» Кіріл вважає постійне прирощення національної свідомості українців і усвідомлення нами необхідності створення своєї помісної Церкви, тобто якнайшвидшого відірвання з-під Московської опіки. А от намір її лікувати варто сприйняти серйозно – московські погрози мають погану звичку збуватися.

Краще би Кіріл рятував від «розкольництва» свою рідну, російську общину. А, може, старообрядство є нормою для російського християнства? Мабуть, мав рацію наш Євген Маланюк, коли у «Книзі спостережень» писав: «Під поліційно-урядовим терміном «раскол» або більш лагідним поняттям «старообрядчества», чи «старої віри» криється, властиво, християнство в його національно-московській інтерпретації, криється християнська релігія в тім змісті і тій формі, в яких їх сприйняв, засвоїв і викультивував – протягом історичного свого формування – сам московський нарід. Хай ті форми і той замість національної «старої віри» вражають дивовижністю, відштовхують майже хасидським фанатизмом, тісно граничать з якимись чужими для нас культами й пракультами, але саме такою, а не іншою була справжня жива, а не урядова, християнська релігія в Московії.»

Василь Лизанчук у статті «Декларації про державний статус української мови і реальний стан її функціонування в Україні» так пише про філіал РПЦ в Україні, що носить назву УПЦ (МП): «УПЦ (МП) виконує в Україні політичне замовлення Москви, про що свідчать численні факти й документи. Одна з листівок УПЦ (МП), поширюваних у Печерській лаврі, закликає православних мовою Москви до «невідкладного загального покаяння». У чому? Виявляється, у зраді цареві й самодержавству, бо це «головна причина всіх бід народу Росії в минулому і тепер», листівку робили загарбники-спецпропагандисти, бо закликає вона якраз «каятися про розвал Росії і відокремлення України – тіла Христового Російської Православної Церкви». І молитися «за з’єднання України з Росією».

Зрештою, нічого дивного у поведінці Кіріла нема. Він – послідовник Алексія ІІ, котрий, відповідаючи на привітання з нагоди свого 70-річчя, наголосив, що його церква завжди «захищала і буде захищати інтереси Російської держави». Принаймні, зовсім чесно сказав, не камуфлюючи своїх думок та не використовуючи фарисейської мови.

Служба РПЦ державі, тобто московському імперіалізму (а в інакшій формі ця держава не існувала і, за деякими дослідженнями, не може існувати) має давню історію. Її органічний зв’язок з державою, її фактичне перетворення в інструмент поневолення чітко окреслив чернець Іосиф Волоколамський: «Понеже власть царская от Бога исходит – царь богоподобен есть». Універсальна формула! Отже, якщо цар – намісник Бога на землі, то все, що він робить – воля Божа! Ось у це РПЦ якраз щиро вірить! Підтвердження цієї думки чуємо у архиєпископа Вільяміна, котрий 17 вересня 1945 року у Парижі казав: «Я вважаю радянську владу за наставлену самим Богом. Боже благословення зійде на тих, хто підтримує її». І це після того, як та влада у часі свого становлення повалила безліч церков та повистрілювала безліч священників, а потім ще раз поправила все це сталінськими репресіями! Що це, як не справжній великодержавний фанатизм, задля якого можна пожертвувати і релігією, і храмами, і священством, ба навіть совістю?

М.Бердяєв у праці «Судьбы России» робить такий висновок: «Московський шовінізм у московській церкві – це питома москвинам, суто московська національна її прикмета. Московська церква насичена московським шовінізмом від гори до споду і в минулому, і в сучасному».

Який же висновок напрошується свідомому українцю, котрий уважно послухав «легенду» Кіріла?

На противагу сліпим прихильникам заїжджих агітаторів, мають свою чітку позицію щодо справжніх причин візиту Кіріла українські церковні діячі. Так, Патріарх УПЦ (КП) Філарет однозначно застерігав українців від облудних слів гостя та подавав справжні причини, що можуть бути виражені у формулах «Свята Русь – Росія, Україна і Білорусь», «історична Русь», «східнослов’янська цивілізація», «єдність православних народів». Певно, саме тому Кіріл поступає дуже по-християнськи, у його, ясна річ, розумінні, коли відмовляється від зустрічі з Філаретом: бачить небезпеку політичного викриття, а, відтак, і повного провалу місії-завдання.

Візит до України іменовано як пасторський. Молитва – справа свята і дуже потрібна. То чи не варто Кірілу щиро помолитися вдома, в Росії (бо він чомусь сплутує поняття «свій-чужий», помилково не вважаючи себе іноземцем в Україні) зі своєю паствою (знову ж таки, в Росії) за всі їх незчисленні гріхи перед Богом та Україною, і лише після довгої покути просити дозволу в українців на приїзд до Києва?

Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу !

cunte — Fri, 27 Feb 2009 18:09:57 GMT

Так зреагували члени Конгресу Українських Націоналістів міста Тернополя на незаконне рішення міськради, щодо відчудження службового офісу міської організації на користь комунального майна міста.

Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу ! Руки геть від КУНу !

Форум Націоналістичних Сил у Львові

cunte — Fri, 20 Feb 2009 16:13:32 GMT

18.02.09

21 лютого 2009 року о 10-00 в приміщенні Палацу учнівської молоді у Львові відбудеться “Форум Націоналістичних Сил”, присвячений 80-річчю створення Організації Українських Націоналістів.
У роботі Форуму братимуть участь представники із 9 -ти областей та міста Києва, запрошенні лідери націоналістичних партій: КУН, ВО“Свобода”, УНА УНСО, Української партії, численних організацій національно-патріотичного спрямування. В якості гостей на форумі будуть представники НРУ, УНП, УРП “Собор ”, ХДС, НСНУ, народні депутати, представники виконавчої влади, відомі громадські діячі, інтелігенція.

На форумі передбачено заслухати доповідь “ОУН. Вчора, сьогодні і завтра”.
Будуть також розглянуті пропозиції внесення змін до виборчого законодавства, захисту українського паспорта, актуальні питання політичного життя .Очікується прийняття спільного меморандуму націоналістичних сил .
По закінченні форуму відбудеться урочистий концерт.

Львів, пл.Петрушевича,2

Початок реєстрації з 9.30

Прес-служба КУН ЛОО

За детальною інформацією звертатись по тел.8 (0322) 238-67-64, 238-67-