У свято Покрови, в день 67-річниці створення Української Повстанської Армії, на цвинтарі в селі Зеленому Гусятинського району Тернопільської області постав пам’ятник знак п’ятьом невідомим повстанцям, які загинули поблизу села в нерівному бою з большевицькими карателями у березні 1946 року. Збудували його при фінансовій підтримці Проводу Тернопільської обласної Aорганізації Конгресу Українських націоналістів та спільних пожертв мешканців Зеленого та Саджівок Гусятинського району.

Відзначити цю подію, яка для селян перетворилася у справжнє свято, зібралися громади Зеленівської сільської ради та навколишніх сіл. Прибули на урочистості й голова Проводу ТОО КУН Іван Білах, депутат Тернопільської обласної ради нашоукраїнець Степан Барна, заступник голови Гусятинської райдержадміністрації Ярослав Шмакалюк, представники Конгресу Українських націоналістів із сусідніх районних організацій.

 ...Березневої ночі 1946 року, мокрої і холодної, зв’язкова привела хлопців-повстанців на хутір біля села Саджівки. Хлопці попросилися ночувати до однієї хати. Господар став на варту. Пройшла година, друга... Хтось, певно, видав, де ночують повстанці, бо енкаведисти посеред ночі підійшли до хутора, зав’язали бій. Полягло чимало карателів, але загинули й повстанці. Один – з Монастирихи, Василь  Купецький, то його тіло вночі забрали рідні схоронити, п’ятеро полеглих його побратимів і досі залишилися невпізнаними. Чи були вони зблизька - з Гримайлівщини, чи здалека - з Волині? Невідомо. А, може, десь у Карпатах і досі не знають, що їх брат чи батько навіки ліг у святу тернопільську землю. Можливо, час ще привідкриє завісу над таємницею тієї березневої ночі, дізнаємося імена тих, хто впав тоді біля Саджівок...

 Тієї ночі не спали навколишні села, здригалися від далеких пострілів, передчуваючи, що ляже цвіту найкращого чимало, що знову большевики зганятимуть людей, аби впізнавали серед понівечених тіл своїх синів, братів, батьків. Щоби потім тих, хто з розпачу видасть себе, переслідувати, арештовувати, вивозити, втілюючи нелюдську жадобу крові й знущань над кожним, хто насмілювався бути українцем. Та зранку затихло все і мало хто й дізнався, що серед ночі шестеро юнаків із Зеленого схоронили загиблих героїв на місцевому цвинтарі. Серед сміливців був і Роман Вецал, якому тоді було лишень 15.

- Мого батька -  він був регентом - кагебісти заарештували прямо в церкві, тримали в Чорткові. Два брати – Богдан і Степан - на війні. Хотіли заарештувати матір і мене, але ми втекли. Я пішов у Саджівки, де зустрівся з одним чоловіком і попросився в партизани, бо однаково мені не було куди дітися. А тоді якраз, пригадую, був бій коло Саджівок, - ділиться спогадами Роман Вецал. Йому й запропонували організувати захоронення повстанців, які напередодні загинули в бою з карателями.

- Ми, шестеро хлопців, копаємо могилу – широку таку... Погода - мокра й холодна. А тут везуть нам шістьох -  такі гарні, молоді... А коліна в них погнуті, бідних, стріляли, видно, з автоматів, та так і згинули, - каже пан Роман і на очах його виступають скупі чоловічі сльози. -  Нам залишили п’ятеро. Нагріли ми води, попарили колінця їх, щоб розігнути, щоб у могилу вмістилися. Не могли класти їх  на голу землю, то знайшли по цвинтарі якісь грубші патики на низ та якісь старі верети, вкрили, аби не сипати землю на обличчя та очі. Так і похоронили, зарівняли землю, що й сліду не залишилося.

А заразом заховали глибоко й таємницю цієї холодної березневої ночі. Що були ці молоді люди, котрі вночі вчинили по-християнськи, героями – вони й досі того не усвідомили. Такі невизнані, неназвані герої, хто збирав харчі, переночовував, переховував поранених, хоронив загиблих, в той час були, певно, в кожній родині у нашому краю.

Понад сорок літ лежали повстанці самотньо у землі, панахиду правив над ними тільки осінній дощ... Коли зазоріла на Україною воля,  згадали зеленівчани про них, встановили на  могилі березовий хрест, відправили панахиду. А 14 жовтня цього року встановили, як годиться, ще й гранітний пам’ятний знак. Старалися всією громадою, збирали гроші як могли. Найбільшу лепту внесли націоналісти, зокрема їх обласний провідник Іван Білах, які докладають чимало зусиль для відродження історичної пам’яті та гідного вшанування учасників національно-визвольних змагань на Тернопіллі.

 А чого вартий учинок уродженця цих країв, а нині столичного жителя - Петра Дуди! Цей поважний чоловік написав звернення до депутатів Верховної Ради України та київського мера з проханням допомогти облаштувати пам’ятник у маленькому українському селі Зеленому і два дні стояв під парламентом,  на київському стадіоні і Хрещатику

  - Отак стою собі з плакатами і листами під Верховною Радою, - розповідає пан Петро, - йдуть депутати – і наші, й не наші - і ніхто не звертає на мене уваги, де там якість гроші дати! На стадіоні мало не набили, а за два дні такої моєї „праці” на Хрещатику одна жінка дала аж ...п’ять гривень! Черновецький же понадсилав листи до області та району, шуму наробив чимало, а користі з нього, як і з депутатів, ніякої!  Але всупереч усьому, при сприянні добрих людей з гідністю і патріотизмом у серці, лишень за два місяці пам’ятник ми таки побудували.

Віднині повстанська могила не самотня – освячена, оспівана вічною пам’яттю, зі стежиною, що не заросте ніколи. Кожної Покрови, відзначаючи річницю Повстанської Армії,  приходитимуть сюди зеленівчани, приводитимуть дітей своїх, аби ті вчилися на героїчному чині воїнів УПА любити свою землю і шанувати волю. Так відбулося й цьогоріч.

Розпочалися урочистості із Служби Божої та панахиди в місцевій церкві Перенесення мощей святого Миколая.  Служили отці  Андрій Карпець та Олег Скідньовський, настоятелі храмів у Зеленому та Саджівках, вони ж і освятили споруджений пам’ятник, виголосили промови. На переконання душпастирів, Українська Повстанська Армія є яскравим прикладом жертовності та служіння Україні, на якому слід виховувати нинішнє молоде покоління. Такої ж думки дотримуються й в місцевій школі (директор Ганна Лис), учні якої взяли активну участь в заході, підготували цікавий концерт та поповнили ряди дитячої патріотичної організації „Козачата”. Козачата у цей день ще й отримали подаруночки від сільського голови та книжки про Командира УПА Романа Шухевича від Івана Білаха.

У святі вшанування воїнів УПА в Зеленому взяв участь хор патріотичної пісні „Заграва”. Тернопільські артисти привезли селянам дуже цікавий творчий доробок – повстанські та авторські пісні, високохудожнє слово, тому й отримали гарячу підтримку вдячних глядачів.

Привітали зеленівчан і гостей сільський голова Степан Господарик, стараннями якого було організовано це святкування, станичний станиці „Лисоня” Братства ОУН –УПА Тернопільського краю Роман Ванчур, керівник Підволочиської районної організації ВЛУЖ, секретар РО КУН Ганна Фостаківська-Хведус.

Звичайно, у цей день не оминули й теми сучасної політичної ситуації в Україні, зокрема й майбутніх президентських виборів. Іван Білах, голова Тернопільської організації КУН, наголосив, що вибирати ми повинні того президента, який керується національними інтересами. Що таким главою держави ми бачимо нині чинного Президента Віктора Ющенка, підкреслив, виступаючи на зібранні, депутат Тернопільської облради Степан Барна. Така думка молодого політика викликала гарячу підтримку селян. Дії нашого Президента як національного лідера високо оцінив і Ярослав Шмакалюк, закликаючи громаду до обговорення нового проекту Конституції України.

 Покрова, яка зранку накрила землю першим снігом, надвечір трохи розпогодила небо над краєм. Можливо, у цьому теж є якийсь добрий знак – як за холодною зимою йде весна, так і над маленьким селом, з такою весняною красивою назвою – Зелене -  таки розпогодиться, і життя стане - заможнішим, влада – прихильнішою, майбутнє –впевненішим. Для всіх 939  зеленівчан.